***
А Твої долоні – долоні Садівника,
вони пахнуть яблуками. Золотими.
А Твої долоні – долоні Сіяча,
вони пахнуть зерням золотим, о Хлібе!
А Твої долоні болять мені гіркіше сліз,
гірких-несолоних…
Ти воскрес, а вони все ще болять…
глибше за стукіт серця і власний подих.
…А раптом Твої сліди замете вітер, не той, що Подих,
а той, що суєта суєт?
І я забуду, яке на смак Світло,
і я забуду, яке на доторк Слово…
Піду манівцем навпростець…
Осот і будяки.
Чи озирнусь і застигну,
як та жінка Лотова,
але несолоною…
Краще хай болять.
Але й пахнуть.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
У старинного с чернью киота - Людмила Солма *) ПРИМЕЧАНИЕ в дополнение:
Святые отцы об отчаянии:
"Никогда не будем унывать в скорбях и, увлекаясь своими помыслами, не будем предаваться отчаянию. Но, имея большое терпение, будем питаться надеждой, зная благое Промышление о нас Господа."
http://azbyka.ru/dictionary/14/otchajanie-all.shtml
"Нет ничего равного милости Божией, нет ничего больше ее. Поэтому отчаявшийся сам себя губит." (преп. Иоанн Лествичник)
