Минає рік. Залишивши позаду,
На перший погляд, непомітний слід.
Приніс з собою вірність, щастя, зраду,
Поганий в праці чи хороший плід.
Здається нам, що зовсім ще далеко
Той, час, коли прийдеться дати звіт.
Ми попередить можем небезпеку,
Не можем зупинити бігу літ.
Невпинно бо летять вони у вічність,
Летять, щоб не вернутися назад.
В польоті цьому бачиться трагічність.
Здається, що життя – то маскарад.
І кожен день ми граєм певні ролі,
І кожен день життя говорить нам:
«Все підкоряється Господній добрій волі.
Життя дає Він бідним і панам.
Дощі рясні на землю посилає,
Дітей дарує добрим і лихим.
Він терпить і карати зволікає.
Ми ж досі ходимо шляхом хитким».
Минає рік. Надії, сподівання.
Чекання кращого, щасливого життя.
Сердець закоханих, палких зітхання.
В безхмарне віра, світле майбуття.
Ми хочемо, щоб нам добро чинили.
Самі ж не хочемо і пальцем ворухнуть.
Образив хтось – ми й досі не простили.
Години, дні і роки стрімко йдуть.
Настав час зупинитись на хвилинку,
Замислитись над пройденим життям.
Перегорнути ще одну сторінку
З відвертим, щирим, сльозним каяттям.
Що на проблеми інших не зважала,
Що керував тобою власний егоїзм.
Бувало, совість глибоко ховала.
І на словах лише твій героїзм.
Минає рік. За ним ще будуть інші.
Для когось – гарні, а для когось – ні.
Ми станем, друзі, трошечки мудріші.
Тож будемо ми так лічити дні.
Щоб серце мудре, лагідне набути.
І щоб даремно не прожити їх.
Щоб там, у вічності, нам осуд не почути.
Щоб рідних нам побачити своїх.
Багатства зникнуть і краса зів’яне,
Залишивши лиш спогадів вінець.
І кожен перед Богом Вічним стане,
Життю земному прийде там кінець.
В святкові дні не хочеться тужити,
Сумні думки ми хочемо прогнать.
Так треба нам життя прожити,
Ніколи, щоб про те не жалкувать.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Гефсимания - Вадим Сафонов У каждого своя Гефсимания.
На этой неделе в ленте промелькнула очередная дата присвоения Нобелевской премии по литературе Борису Пастернаку. От последней, из-за чудовищного давления советской машины, он отказался. Одним из самых знаменитых его произведений является роман \"Доктор Живаго\", о судьбе русской интеллигенции начала 20 века.
Будучи также поэтом, он включил в роман цикл стихов. Самым знаменитым стало \"Гамлет\", которое декламировали многие знаменитые советские актеры 2-ой половины XX века. То самое, в котором \"жизнь прожить - не поле перейти\".
Но меня зацепила другая цитата:\"Если только можно, Авва Отче, чашу эту мимо пронеси\". Эта фраза из молитвы Иисуса Христа в Гефсиманском саду. Это были последние часы, когда Иисус, будучи на свободе, мог предотвратить арест и казнь. И в этот момент он как никогда был близко к нам, обычным людям, находящимся в стрессовых ситуациях. Сотни и тысячи лет после тех драматических событий в Иудее, мы, понимая неотвратимость ужасного, поднимаем глаза к небу и говорим\"да минует меня чаша сия\".
Несколько дней я находился под впечатлением переживаний нет, не собирательного образа Гамлета, или Юрия Живаго, или самого Бориса Пастернака, затравленного после той злополучной Нобелевки. А пронзительного стенания Сына Божия, в котором сплелись переживания всех людей, стоящих перед пропастью.
Сохранен размер и рифма \"Гамлета\" Бориса Пастернака, присутсвуют некоторые аналогии.
